top of page

Інноваційні технології середньоазійських тигрів



Цікавий приклад "паралельної" побудови національних інноваційних систем - сучасна історія економічного розвитку Сінгапуру і Малайзії. Будучи географічними сусідами, ці країни розробляли свої національні інноваційні стратегії за схожим сценарієм, причому Малайзія в чому використовувала досвід економічно більш успішного Сінгапуру.


Сінгапур - маленьке місто-держава, всього за декілька десятиліть успішно трансформувати свою економіку і вже до кінця XX ст. перетворився на одного з лідерів Азіатсько-Тихоокеанського регіону і всього світу за багатьма формальним і неформальним статистичними показниками (ВВП на душу населення, рівнем грамотності, міжнародним рейтингом привабливості для інвестицій і т.д.).


Сьогодні Сінгапур - один з найбільших міжнародних центрів ділової активності в сфері фінансів, транспорту, IT-технологій і біогеха.


Як відзначають численні дослідники, загальний економічний розвиток Сінгапуру пройшло через чотири ключові фази. Перша з них (з 1965 по середину 1970-х рр.), Фаза початкового промислового підйому, характеризувалася високою залежністю від трансферу технологій з боку зарубіжних мультинаціональних компаній (МПК).

У результаті здійснення політики "штучного апгрейда" найбільш трудомістких галузей шляхом активного залучення в країну зарубіжних МНК приблизно 3/4 загального обсягу промислового виробництва Сінгапуру сьогодні припадає на частку зарубіжних філій цих компаній, причому іноземці володіють більше 60% акціонерного капіталу його промислових підприємств. Ця жорстка стратегічна прив'язка Сінгапуру до зарубіжних технологічним джерелами на ранній стадії промислового розвитку безумовно виділяє його на тлі інших "азіатських тигрів".


На другій фазі посилення внутрішніх технологічних ресурсів (з середини 1970-х до кінця 1980-х рр.) Розробники національної технологічної стратегії основну увагу приділили стимулюванню швидкого зростання місцевих підтримуючих галузей.


Третя фаза (з кінця 1980-х до кінця 1990-х рр.) Характеризувалася підвищеною увагою до розвитку прикладних НДДКР на базі місцевих філій зарубіжних МНК, а також шляхом активного створення нових державних дослідних інститутів і організацій, що спеціалізуються у сфері IT-технологій, мікроелектроніки і в "науках про життя" (life sciences), які були покликані сприяти R & D розробкам, здійснюваним численними філіями закордонних компаній.


Четверта фаза, що почалася в кінці 1990-х рр., Полягала в постановці керівництвом Сінгапура амбітного завдання швидкого зростання національного високотехнологічного виробництва на базі пріоритетного розвитку фундаментальних науково-технологічних досліджень і розробок, енергійного стимулювання створення місцевих хай-тек стартапів і особливого упору на підйом IT і біотехнологічного сектора.



Основною державною організацією, що здійснювала загальну координацію промислово-технологічної політики, був Національна рада з науки і технології (NSTB). Крім того, для підтримки розвитку пріоритетної телекомунікаційної сфери, було створено спеціальне Міністерство комунікаційних та інформаційних технологій і два урядових агентства, - Infocomm Development Authority (IDA) і Media Development Authority (MDA).


У 1996 р сінгапурський уряд ініціювало початок здійснення нового довгострокового проекту - Програми Інновацій, основною заявленої метою якого стало розвиток широкої науково-технологічної бази для стимулювання креативних досліджень в країні. Ще один недавній проект - ініціатива "Intelligent Nation", десятирічний план прискореного розвитку телекомунікаційної та IT-сфери, що стартував в 2006 р


Більш докладного розгляду заслуговує програма прискореного побудови в Сінгапурі національної системи біотехнологічних інновацій. Її державні ідеологи поставили амбітне завдання щорічного зростання біотехсектора Сінгапуру на 6%. Для виконання цих цілей була розроблена окрема схема широкомасштабного державного фінансування нових проектів.


Для залучення провідних зарубіжних компаній до здійснення на території Сінгапуру широкомасштабних НДДКР був створений спеціальний Biomedical Science Investment Fund зі стартовим капіталом в 600 млн дол. США. Крім того була утворена цільова венчурна компанія Singapore Bioinnovations (SBI) із заявленим інвестиційним капіталом в 21 млрд дол., Призначеним як для підтримки створення нових національних компаній, так і для активної участі в різних зарубіжних біотехпроектах.


Іншою важливою ініціативою сінгапурського уряду в цьому напрямку стало активне створення дослідних альянсів з провідними західними біотехкомпаніямі (один з таких прикладів - альянс між однією з найбільших фармацевтичних компаній світу Eli Lilly і Національним Сінгапурським Університетом для проведення спільних клінічних медичних досліджень).


Нарешті, ще одним найважливішим елементом здійснення довгострокової програми побудови ефективної НІС в Сінгапурі є стратегія створення розгалуженої мережі наукових і науково-технологічних парків. Перший з них, Науковий парк Сінгапуру (Singapore Science Park (SSP)) був організований державою ще в 1980 р і став базовим інкубатором зарождавшихся високотехнологічних компаній країни і основним центром національних НДДКР, в якому переважний розвиток отримали прикладні промислові R & D дослідження.


Натхненні прикладом багаторічного успішного розвитку SSP, сінгапурський уряд на рубежі двох століть ініціювало новий амбітний технопаркову проект, - будівництво "в чистому полі" хай-тек комплексу One-North Science Habitat, покликаного зіграти роль універсального інтегратора вже наявних і новостворюваних центрів НДДКР з акцентом на фундаментальні науково-технологічні розробки.


На реалізацію цього нового суперпроекту протягом 2010- 2015 рр. Сінгапур планує витратити близько 9 млрд дол. США. Головні флагмани сучасного сінгапурського хай-тека, що активно розвиваються на території комплексу One-North Science Habitat, - два новітні технопарку, Biopolis, що спеціалізується на біотехнологіях, і Fusionopolis, орієнтований на IT і фундаментальні науки.


Також слід відзначити створення в 2009 р спеціального Комітету Економічної Стратегії (ESC), який був покликаний стати провідним мозковим центром для розробки загальнодержавної політики у сфері інновацій. Даний комітет, що представляє із себе спільну (приватно-державну) комісію експертів, визначив чотири базові стратегії розвитку Сінгапуру на найближчі роки:


• підтримку виробництва знання;


• зростання інноваційного капіталу;


• залучення нових висококваліфікованих фахівців;


• збільшення частки витрат на дослідження і розробки з 3 до 3,5% ВВП.


У свою чергу, стратегія розвитку і зміцнення НІС Малайзії базується на спеціальній програмі Vision 2020 - довгостроковому плані її економічного розвитку. При цьому головним об'єктом уваги влади країни протягом багатьох років є сектор інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Ключові державні установи Малайзії, координуючі політику в даній сфері, - Міністерство науки, технології та інновацій, Національна рада з інформаційних технологій (NITC), Міністерство інформації та Малайзійська корпорація розвитку.


Створений в 1994 р NITC очолюється безпосередньо прем'єр-міністром країни, є головним розробником державної стратегії у сфері ІКТ. Малайзійська корпорація розвитку керує роботою Мультимедійного Супер Коридору (Multimedia Super Corridor (MSC)), - ключового науково-технологічного кластера малайзійської економіки, своєрідною "розширеною версією" сінгапурської технопаркову системи, але з більш вузькою галузевої прив'язкою. У Мультимедійний Супер Коридор формально входить сама столиця Малайзії Куала-Лумпур, а також п'ять пріоритетних інфраструктурних проектів: вежі-близнюки Petronas, нова політико-адміністративна столиця Путраджайя, футуристичний "місто розумних досліджень та розвитку" Кіберджайя, Технологічний Парк Малайзії і ще одна столична вежа , - Куала Лумпур.


З початку 1990-х рр. малайзійське уряд значно активізувало свої зусилля але перетворенню країни в один з провідних світових центрів ІКТ за допомогою великомасштабних інвестицій в ряд спеціальних програм, сфокусованих на прискореному розвитку інфраструктурної та інституційної складових сектору ІКТ.


Зокрема, в даний час в рамках Мультимедійного Супер Коридору паралельно здійснюються відразу вісім амбітних проектів, націлених на залучення провідних світових компаній у цій сфері до створення в Малайзії своїх науково-дослідних центрів.


Крім того, заради досягнення поставленої мети малайзійське уряд протягом останнього десятиліття проводить політику агресивного нарощування державного фінансування R & D. Так, якщо в 2000 р частка витрат на НДДКР у ВВП країни становила менше 0,5%, то до 2010 р перевищила 1,0% (в абсолютних же цифрах загальний обсяг інвестицій в R & D за період з 2000 по 2011 р виріс більш ніж у шість разів).


У цілому ж, якщо порівнювати НІС Сінгапуру і Малайзії, можна відзначити багато схожі риси їх стратегій. В обох країнах спочатку був зроблений акцент на всемірне залучення зарубіжних МНК до процесу технологічного та інноваційного розвитку, а на більш зрілому етапі державна політика обох країн поступово стала зміщатися убік заохочення зростання національного технологічного потенціалу. І сінгапурське, і малайзійське уряди заохочували і продовжують заохочувати створення та розвиток широкої мережі наукових і хайтековский парків, постійно інвестуючи в неї значні кошти з державних бюджетів.


У той же час, неважко побачити і ряд принципових відмінностей в еволюції НІС цих країн. Сінгапурська промишленнотехнологіческая політика виявилася значно більш успішною і різнобічної: вибрана керівництвом країни схема розвитку набагато більш диверсифікована по галузях і пріоритетними напрямами. У результаті, до теперішнього часу рівень НІС Сінгапуру набагато випереджає рівень його "великого сусіда", причому не тільки завдяки більшій широті охоплення його високотехнологічних секторів, а й з-за більшої складності і "просунутість" продукції, що випускається сінгапурськими компаніями.


Втім, молода малайзійська НІС також може похвалитися низкою успішних високотехнологічних проектів, значна частина яких зобов'язана своїм походженням саме Сінгапуру.

bottom of page